Чотири сигнали про російські економічні проблеми у «війні на виснаження»

Антон Найчук: кандидат політичних наук, директор East European Council

Стратегія Російської Федерації проти України виглядає як «війна на виснаження». Російські керівництво очікує, що час грає на їх користь, а українська економіка і єдність міжнародної коаліції в підтримку України не витримають випробування часом.

 Однак залишається відкритим питання: настільки російська економіка готова до протистояння «в довгу»?

На фоні постійних новин про високі доходи російського бюджету від експорту нафти і нафтопродуктів, а також нібито обмежену ефективність санкцій, складається враження, що російська економіка перебуває у чудовій формі і вдало уникає усіх проблем.

Проте, об’єктивна обстановка вказує, що «не все так однозначно».

Перший сигнал – стабільний дефіцит бюджету.

Попри безперебійний потік «нафтових коштів», економічному блоку російського уряду не вдається збалансувати бюджету у плюс. Причина тому – безпрецедентний ріст військових видатків, який вже досягає 8,7% ВВП.

Зброя виграє змагання у нафти, результатом чого стає перевищення витрат над доходами.

Крім того, для Кремля важливо імітувати стабільність і «життя без війни» всередині країни, що також потребує грошей на соціальну політику, інфраструктурні проекти і тому подібне.

У 2023 році дефіцит бюджету склав 3,24 трильйони рублів, у 2024 році він очікується на рівні 2,12 трильйони рублів. Якщо для приблизних розрахунків брати за основу курс рубля 88,13 за долар, дефіцит поточного року орієнтовно становитиме 24 мільярди доларів (конвертація умовна – для зручнішої оцінки ситуації).

Хоча прогнозується, що дефіцит 2024 має бути меншим від 2023 – це явище, у більшій мірі, викликане сприятливою кон’юнктурою цін на енергоносії. Якщо у 2023 році нафтогазовий сектор надав в бюджет 8,82 трильйони рублів, то у 2024 році мінфін першочергово заложив очікуваний дохід у розмірі 11,5 трильйони рублів (орієнтовно 130 мільярди доларів).

Цікаво, що в червні такі оптимістичні оцінки були дещо переглянуті і відтепер нафта і газ мають принести в бюджет 10,98 трильйонів рублів, що відобразиться на збільшенні дефіциту від першочергово запланованого показника.

Другий сигнал – критична залежність від енергоносіїв.

Доходи російського бюджету у 2024 році очікуються на рівні 37,18 трильйони рублів, з них майже 1/3 (якщо точніше 29,53%) – це доходи з нафтогазового сектору.

Російський мінфін «вижимає» податками максимум з доходів енергетичних компаній і нафтовий сектор «перезавантажений». Спроби витягнути з нафтовиків більше вже просто призведуть до потрясінь. Між мінфіном і керівниками корпорацій і без того відбувається протистояння, де одні прагнуть забрати більше у бюджет, а інші зберегти власні доходи. Поки що верх у протистоянні, завдяки політичному патронату кремля, отримує фінансовий блоку уряду.

Наразі, спроможність російських компаній обходити санкцій і сприятлива міжнародна обстановка залишає ситуацію стабільною і прийнятною як для мінфіну, так і для нафтовиків. Проте, вже у 2025 році стан справ може змінитись на гірше.

Варто зауважити, що США грає ключову роль в забезпеченні санкцій проти російського нафтового комплексу і їх дотримання. Проте, передвиборчий рік не дозволяє американському регулятору діяти максимально жорстко, щоб не спровокувати ріст цін на нафту і нафтопродукти на внутрішньому американському ринку.

Вказані об’єктивні обставини призводять до того, що російська нафта продається значно вище від «price cap», а санкції не стримують високий рівень надходжень в російський бюджет.

Проте, 2025 рік визначальний з огляду на те, що адміністрація обраного Президента США отримає певний часовий люфт, коли їх «руки будуть розв’язані» для жорсткіших дій у відношенні російської нафти (не виключно, навіть пониження цінового порогу).

Активніше включення США матиме декілька ефектів проблемних для російського експорту: ті, хто не боїться американських санкцій отримає нагоду вимагати більший дисконт від росіян, а значить скорочуватиме дохідну маржу, а ті, хто почував себе вільно на час доволі стриманого, подекуди пасивного підходу США, відтепер будуть обережнішими з російською сировиною, що також відобразиться на її ціні.

Таким чином, навіть в умовах коли Китай та Індія продовжуватимуться масштабні закупівлі російської сировини, зменшення її реальної вартості вже створюватиме проблеми: або мінфін не доотримає фундаментально важливих доходів або нафтовики ще більше обмежуватимуть себе у прибутках.

Поки нафта торгується по ціні 75 доларів за барель і вище, хоч і з проблемами, але кремлю вдається балансувати між інтересами бюджету і нафтовиків, проте падіння її вартості до встановленого ліміту в 60 доларів, а можливо і нижче – нарешті дозволить реалізувати план США щодо скорочення російських прибутків і поставити російську економіку у незручне становище. В силу сукупних обставин 2025 рік буде найбільш підходящим для цього.

Якщо перемогу отримає Президент-демократ, він буде у кращих умовах, щоб діяти рішучіше і «загнати російську нафту у кут», якщо у Білий Дім повернеться Дональд Трамп, доцільно очікувати активну підтримку американського нафтовидобування, що збільшить пропозицію і потягне ціну вниз. Обидва варіанти виглядають для російської стратегії не особливо привабливими.

Компенсувати потенційне зниження ціни за рахунок обсягів продажів не вдасться, оскільки Російська Федерація свідомо ставить себе у рамки правил ОПЕК+ про скороченню видобування.

У такому сценарії, критична залежність російського бюджету від оподаткування нафто-газових доходів зможе деструктивно проявитись вже у наступному році.

«Війна у довгу» потребуватиме диверсифікації доходів, а з цим є проблеми.

Третій сигнал – зменшення фінансової подушки і відсутність джерел зовнішнього кредитування.

На перший погляд, дефіцит бюджету видається не таким страшним у порівнянні з іншими країнами (для прикладу у Франції він перебуває на рівні понад 5% від ВВП), але в Росії не має гарантованих інструментів як його компенсувати у тривалій війні. Якщо Україна утримує економіку на основі кредитування і допомоги, то в росіян такої можливості не має.

Єдиний потенційний фінансовий партнер Китай не тільки не демонструє готовності відкривати для Росії кредитні лінії у майбутньому, але й навіть зараз поводить себе дуже обережно у простіших питаннях банківської взаємодії, щоб не наразитись на санкції.

Єдина російська фінансова подушка – це золото-валютні резерви, однак орієнтовно 300 мільярдів доларів «заморожені» і навряд будуть колись повернуті, а ліквідна частина відомого Фонду національного благоустрою може досягнути критично низьких показників вже у 2026 році.

Фонд дійсно допоміг утримати бюджет з початку повномасштабного вторгнення, проте навіть він досягає лімітів.

На початок 2024 року обсяги фонду становили 11,92 трильйони рублів. Проте його структура складається як з довготривалих активів (інвестицій в інфраструктуру, облігації тощо), так і реальних ліквідних активів. Останні і є тими «фізичними коштами», якими розпоряджається мінфін, щоб оперативно закрити прогалини у бюджеті. Приблизна вартість ліквідних активів становить 5 трильйонів рублів (орієнтовно 56,73 мільярди доларів).

Не важко розрахувати, що при дефіциті на рівні 26 мільярдів доларів у поточному році, фонд може втратити до 45% ліквідної частини для компенсації дефіциту. Якщо врахувати наміри російської влади використовувати фонд також на інфраструктурні проекти і так званні «соціальні інвестиції» у 2026 році його ліквідна частина може послідовно рухатися в напрямку нульових показників.

Четвертий сигнал – відсутність на горизонті конкретних інструментів розширення бюджетних надходжень, окрім збільшення податків.

Навіть фундаментально важливий нафто-газовий сектор досягає максимальних показників і його подальше розширення має обмежений потенціал. Нове збільшення податкового навантаження на «нафтовиків» видається небезпечним, адже на них і без того встановлені безпрецедентно високі вимоги по відрахуванню в бюджет з доходів.

Амбітні проекти на кшталт «Сила Сибіру – 2» залишаються лише на папері і не обіцяють додаткового джерела наддоходів. СПГ-ринок функціонує лише в рамках наявних проектів, як «Ямал-СПГ». Інші проекти, такі як «Арктик СПГ – 2» перебувають на стадії фінального провалу.

Розмови про геополітичні транзитні маршрути як Північний морський шлях також, на практиці, залишають проблеми, що не вирішені дотепер: через брак технологій Росія не може забезпечити себе суднами високого класу, що здійснюватимуть навігацію маршрутом круглий рік.

Свідченням про брак дохідних ресурсів є плани Міністерства фінансів щодо реалізації податкової реформи, яка покликана витягнути більше коштів з бізнесу і населення на часткове закриття потреб бюджету. Для прикладу за рахунок збільшення податку на прибуток з 20 до 25%, очікується потенційне надходження в бюджет 1,6 трильйони рублів (орієнтовно 18 мільярдів доларів).

Як би російське керівництво не прагнуло демонструвати фінансову стійкість і відмежувати власне населення від війни, але Уряд вже змушений «тягнутись у карман» своїх громадян. «Фінансові подушки» і нафтові доходи не покривають усіх потреб.

Якщо у 2022 році Росія не змогла уникнути фізичної мобілізації, щоб не «посипався фронт», то вже у 2024 році їй не вдається уникнути «економічної мобілізації», щоб «не посипався» бюджет.  

Висновки.

Для об’єктивності варто відзначити, що санкції поки не дали миттєвого деструктивного ефекту, який би загнав російське керівництво у кут. Проте, системне зростання витрат на національну оборону, яке тільки у 2024 році має бути більшим від 2023 року на 70% і досягне майже 11 трильйони рублів, а також намагання утримувати «соціальні інвестицій» і розвивати інфраструктурні проекти – інтенсивно вичерпують російські кошти і запаси.

Вже з 2024 року російські владі доводиться посилювати податковий тиск на населення, здійснювати своєрідну «податкову мобілізацію». І це буде лише її перший етап, продовження війни вимагатиме нових податків. З такими темпами, не за горами будуть додаткові збільшення і введення нових податків. До прикладу, загальний збір з населення на війну, яку там дотепер називають «військовою операцією».

Вже у 2026 році ліквідні активи Фонду національного благоустрою можуть опуститись до показників 0,5% ВВП, а при окремих сценаріях і нижче. Стримуючий бар’єр між війною і гаманцем російського населення динамічно зменшується і прихильникам російської агресії в прямому сенсі слова доведеться платити за неї більше і за власний кошт.

Прості підрахунки дають підстави вважати, що 2024 і 2025 рік російська економіка ще дозволить підтримувати війну і військові видатки на стабільному рівні. Проте, кумулятивний ефект вищевказаних чотирьох сигналів ставить під сумнів здатність Росії до довготривалої війни.

Якщо зараз ефект санкцій не настільки помітний, як того б хотіли в Україні, то вже з наступного року і особливо в 2026 році деструктивні явища в російські економіці посилюватимуться. Першочергово, за умови жорсткіших дій з боку США після закінчення виборів в питанні дотримання санкцій і «збиття» ціни на російські сировину до 60 доларів за барель і нижче мають. Такі міри мають потенціал стати першим «чорним лебедем», який поряд з іншими факторами нарешті зроблять для Росії ціну за війну занадто високою.