Підсумки напередодні саміту НАТО: чи справдить він надії України?
Антон Найчук, Ph.D., голова Ради Східної Європи
Напередодні саміту НАТО у Вашингтоні вже можна зробити низку проміжних висновків. Рішення виглядатимуть “помірно позитивними” для української сторони.
По-перше, помітний прогрес щодо затвердження щорічної підтримки України на рівні 40 мільярдів доларів. Безумовно, це важливе практичне рішення. Війна на виснаження потребує системної фінансової та військово-технічної підтримки, і навіть її завершення вимагатиме забезпечення України достатніми ресурсами для зміцнення її обороноздатності. У концептуальному сенсі лише сильна, стабільна та стабільна Україна є запорукою того, що східний фланг НАТО захищений, а загроза нової ескалації упереджена.
Тому для України важливі довгострокові гарантії підтримки. Таку ідею представила робоча група Єрмака-Расмуссена: країни-члени НАТО можуть щорічно виділяти помірну частину бюджету на підтримку боєздатності Збройних сил України.
Цю ідею можна розвинути в майбутньому: якщо Україна виступає як форпост підтримки європейської безпеки, не будучи частиною НАТО, то чому не має права на існування механізм, згідно з яким щорічні внески членів Альянсу на безпеку не включатиме частину витрат на українські потреби?
Якщо умовна Франція, Німеччина чи Іспанія передадуть Україні зброю і вона буде практично використана на передовій, це буде не менш важлива безпекова інвестиція, ніж виділення коштів у межах зобов’язань як члена Альянсу.
По-друге, НАТО планує забезпечити більший контроль і координацію в процесі підтримки України, що передбачає створення потужної місії у Вісбадені. Його функціонал включатиме розвиток стратегічної комунікації з Україною, здійснення системної підтримки та виконання завдань із забезпечення потреб України.
Теоретично таке рішення матиме позитивні наслідки. В ідеалі політична і військово-технічна підтримка України не повинна залежати від політичної ситуації в тій чи іншій країні.
Однак варто пам’ятати, що НАТО не є приватною військовою кампанією, яка має власну зброю і може вільно її використовувати або передавати. НАТО є міжнародним альянсом, який може лише забезпечити платформу для консультацій щодо України та закликати країни-члени Альянсу до послідовності у допомозі.
Функція НАТО є стратегічно важливою, але здатність застосовувати її на практиці має межі. Показовий приклад – Угорщина: якщо керівництво країни не висловлює наміру надати зброю, НАТО не має достатніх інструментів, щоб змусити його це зробити.
По-третє, не буде такого офіційного запрошення, яке бажане для України. Як і раніше, стримана позиція ключових гравців Альянсу не дозволяє досягти помітного прогресу в цій сфері.
Очікувати нових загальних формулювань про обов’язкове приєднання України можна під час повної готовності та закінчення війни. Однак саміт у Вашингтоні не дасть чіткої відповіді на питання: коли Україна вступить до НАТО. Кожен зможе вибрати для себе найближчу відповідь: після закінчення війни чи через 10 років, як дозволить Єнс Столтенберг.
По-четверте, саміт НАТО очікується як важливий етап у контексті забезпечення України додатковими системами протиповітряної оборони і на даному етапі стане не менш важливим за всі інші очікування української сторони.