Стягування білоруських військ на кордон з Україною: чи буде допущена ще одна помилка історичного масштабу?

Антон Найчук: кандидат політичних наук, директор East European Council

Успішні дії Збройних сил України у курській області поставили російський режим перед складним вибором: перекинути частину військ з інших напрямків, де вони продовжують наступ, для захисту своїх земель або змиритись з тим, що українські сили встановили контроль над значними об’ємами російських територій.

Проміжний варіант реагування із застосуванням «срочніків» не гарантує результат через брак їх військового досвіду та необхідність формування значного угрупування до 50 тисяч осіб (саме такі орієнтовні оцінки кількості військових, яких росії доведеться застосувати, щоб витіснити українські війська з курської області).

В таких умовах, потенційним виходом з ситуації могло б стати залучення білоруської армії у прямі бойові дії, для того, щоб не відривати основні російські війська з донецького напрямку.

Крім того, фіксується розширення білоруського військового контингенту на кордоні з Україною, куди стягується важка військова техніка, системи залпового вогню та інше.

Ризики зростають, однак чи варто очікувати того, що білоруське військово-політичне командування переступить ще одну «червону лінію» і піде на бойові зіткнення з українською стороною під тиском кремля та під приводом виконання зобов’язань в рамках союзної держави?

По-перше, білоруське суспільство критично засуджувати подібні дії і це може призвести до нової хвилі протесту всередині Білорусі. Різноманітні сигнали свідчать про те, що і самі білоруські військові не зацікавлені брати участь у війні, яку розпочала росія. Подібні обставини змушують задуматись і самого лукашенко чи варто жертвувати власною безпекою і штовхнути країну в дестабілізацію. Попри демонстративну риторику і нагнітання ситуації на кордоні, складається враження, що він дотепер намагається уникнути подальшого втягування в агресію проти України, оскільки це стане кінцем його політичної кар’єри.

По-друге, рівень ризиків для білорусі надзвичайно високий. У відповідь Україна матиме повне право на удари по військовій чи енергетичній інфраструктурі, що не просто підніме рівень ескалації для білоруської сторони, але й спричинить повний колапс всередині країни.

По-третє, потенційні входження білоруських військ у війну, не змусить очікувати на реакцію коаліції підтримки України. Важко очікувати, що НАТО прийме рішення більш радикальні, ніж посилення військово-технічної допомоги, але один з найближчих українських партнерів – Польща зберігає достатньо вагомий інструмент впливу, який зможе миттєво застосувати. Мова йде про повне блокування сухого порту в Малашевичах, що є важливою транзитною артерією китайської продукції на європейський ринок.

Польське керівництво вже порушувало вказане питання у ході двосторонніх консультацій з КНР у ході візиту в Пекін Президента Анджея Дуди й китайська сторона не зацікавлена у тому, щоб такий сценарій було реалізовано.

По-четверте, китайський фактор. Як мінімум через бажання зберегти власні експорті маршрути, в Пекіні не виражають оптимізму з приводу подальшого втягування Білорусі у війну. Китайський політичний істеблішмент активізував контакти з білоруськими колегами і у Мінську КНР розцінюється як єдина перспектива альтератива росії. Нова хвиля ескалації у війни коштом Білорусі та послідуючі наслідки з блокування китайських торгових маршрутів у ЄС через білоруську територію можуть значно зменшити інтерес офіційного Пекіну до розвитку економічного співробітництва з Білорусією. Навряд чи, лукашенко та його оточення хотіли б подібного розвитку ситуації.

Підсумовуючи усі об’єктивні обставини можна сподіватись, що Білорусь утримається від помилки, а розширення військової присутності залишатиметься елементом інформаційно-гібридної війни, спрямованої на відтягування уваги українського військово-політичного командування.

Звичайно, білоруські збройні сили перебувають під значним російським впливом і в їх лавах перебуває генералітет першочергово орієнтований на інтереси кремля, що суттєво підвищує рівень загрози. Проте, несприятлива зовнішньополітична кон’юнктура і позиція Китаю, а також чітка демонстрація небажання білоруського народу стати жертвами російських інтриг і агресії – ці фактори посилюють стримані сподівання на те, що у Мінську уникнуть ще однієї помилки історичного масштабу.