Після того як білоруська територія була використана російськими військами для вторгнення в Україну, тема прямого залучення білоруських збройних сил до війни системно підіймається в інформаційному просторі та на рівні політичних дискусій. Проте, кожного разу ситуація залишається відносно контрольованою.
Чи готовий Олександр Лукашенко ще раз переступити червону лінію та ініціювати вторгнення в Україну або повторно надати території для агресії російських військ? Відповіді на питання в інтерв’ю з директором Ради Східної Європи Антон Найчуком.
Останніми тижнями з боку українського Президента лунали застереження про можливість залучення Білорусі до війни проти України? Чи реальний подібний сценарій?
На жаль, досвід початку повномасштабного вторгнення змушує нас враховувати усі можливі сценарії. Аналогічним чином діє українське командування, яке системно укріплює позиції поблизу білоруського кордону. Готуватись необхідно до найгірших варіантів розвитку подій, навіть якщо їх вірогідність доволі низька.
Дійсно, в Білорусі розпочалася масштабна ревізія готовності збройних сил, проводяться певні технічні роботи в регіонах поблизу кордону з Україною, але чітких ознак підготовки до повноцінного вступу у війну – дотепер не помітно.
В сучасних технологічних реаліях неможливо підготувати масштабний ударний кулак, щоб цього не зафіксували супутникові засоби спостереження. Якщо раптом в Білорусі відбуватиметься щось подібне, масштабне накопичення військ не залишиться поза увагою.
Проте, переконливим твердженням залишається те, що Олександр Лукашенко боїться прямого втягнення в бойові дії проти України і надалі намагатиметься уникнути цього.
Чому у Мінську бояться йти на ескалацію з Україною?
Доволі багато обставин, які формують цілісну картину.
По-перше, війна призведе до неминучих втрат, що критично відобразиться на рейтингах Олександра Лукашенко. У нього ситуація кардинально інша, ніж у кремля. В білоруській армії не хочуть воювати і ставити себе під удар, військо не мотивоване, стоятиме питання про готовність генералітету виконувати подібні вказівки. Безумовно, не варто виключати фактору російського впливу на ті чи інші групи в лавах білоруських збройних сил, але навіть контроль над окремими генералами не забезпечить можливість мобілізувати солдат на війну, якщо вони усіма силами виступатимуть проти цього.
По-друге, економічна складова. Війна надзвичайно витратна справ і білоруська економіка не готова до такого. В білоруського бюджету виникали складнощі навіть коли доводилось розміщувати на власній території російські війська, що проходили підготовку на полігонах, то що говорити про масштабніші дії.
По-третє, політичний фактор – Олександр Лукашенко зацікавлений у збереженні влади та безпечній підготовці транзиту, а в турбулентних умовах війни усі його плани ризикують бути зруйнованими.
По-четверте, повна відсутність сенсу подібних дій для Білорусі. За тривалий період ізоляції у Мінська вперше виникло маленьке вікно можливостей для певних маневрів. Діалог з адміністрацією Дональда Трампа дозволив отримати запрошення на візит у США, послабити ряд американських санкцій. Американська сторона ситуативно підтримує ідею щодо розблокування доступу білоруського калію до литовського порту у Клайпеді. Хоча це доволі складний і проблемний процес, але як мінімум – діалог про це ведеться, що вигідно для Олександра Лукашенко.
По-п’яте, китайський фактор. Китай навряд зацікавлений у тому, щоб у відповідь на потенційну агресію з боку Білорусі або навіть чергові провокації проти країн НАТО – були заблоковані комерційні пункти пропуску на польсько-білоруському кордоні. Все-таки китайська продукція надалі залізницею рухається в Європу через Білорусь і в Пекіні дуже б розчарувалися, якби Олександр Лукашенко погодився на військову авантюру. У Мінську не хочуть допустити цього. Все ж таки Китай – це стратегічний партнер важливій за США і остання надія, яка утримуватиме Білорусь від неконтрольованої російської експансії.
Як щодо варіанту надання власних територій для російської агресії?
На жаль, російська сторона і зараз використовує білоруську територію для агресії. Пам’ятаєте про декларації Президента Зеленського про те, що в білоруських житлових забудовах розміщувалося обладнання, яке координувало управління і удари дронів по Україні – в першу чергу, по Київській області.
Якщо ж Ви питаєте про можливість повторного вторгнення: якщо в кремлі приймуть таке рішення, складно уявити як Олександр Лукашенко буде маневрувати. Хіба що доведеться звертатись за підтримкою до Китаю.
Питання у тому, чи зараз вистачить ресурсу у Російської Федерації для таких дій. Наразі, російська сторона зазнає рекордних втрат. Важко сказати чи прихована мобілізація дозволяє повною мірою компенсувати їх.
Водночас відкриття нової ділянки фронту потребувати пошуку доступних військ. Без мобілізації більшого рівня, перекидання частин з інших напрямків, прямого залучення білоруських солдат – повторно відкрити фронт з Білорусі проблематично. Проте, з перекиданням військ втратиться наступальний потенціал на пріоритетних напрямках, який і без того не відзначається особливою динамікою.
США дійсно намагається відтягнути Білорусь від Росії? Це реально?
Я не можу виключати, що на стратегічному рівні Дональд Трамп дійсно думає про такі амбітні речі. Такі геополітичні амбіції можуть супроводжуватись і простішими намірами: отримати дешевий білоруський калій, залучити ділові коло із власного оточення для отримання комерційного зиску на цьому.
Проте, я не вірю, що США може радикально змінити ситуацію: виражаючись метафорично – розвернути Білорусь на захід.
По-перше, білоруська економіка критично пов’язана з російською. Як в питаннях торгівлі і енергетики, так і в інших секторах – включаючи ВПК. Білоруські компанії отримують помітні доходи у понад мільярд доларів від постачання обладнання на російській військові потреби.
Складно уявити, що Олександр Лукашенко раптом вирішить рвати відносини з Росією заради Дональда Трампа, який за декілька років припинить каденцію.
По-друге, не варто забувати і про Китай. Все ж таки, китайська сторона користується значно сильнішими позиціями у Білорусі, особливо якщо порівнювати із США.
Саме тому, Олександр Лукашенко намагатиметься отримати як найбільше користі для себе від діалогу із США, але на стратегічному рівні важко очікувати на фундаментальні зміни.
Україна значно змінила риторику щодо Білорусі, ініціювала санкції. Чи можна очікувати на якійсь рішучі дії? Чи є передумови для розвитку взаємодії з білоруською опозицією?
Наразі, те що є можна називати рішучим. Що більше? Йти на військову ескалацію не вигідно нікому, Україна може тільки дзеркально відповідати на агресивні дії. Дивлячись на те, які проблеми відчувають російські системи ППО з українськими дронами і як війна перейшла на російську територію, легко уявити, що відбувалось б у Білорусі, якби раптом ескалація перейшла на новий рівень.
Проте, Україна не виступатиме ініціатором розширення географії бойових дій, а політичні заяви і санкції матимуть місце і надалі. В Києві хочуть продемонструвати, що білоруські компанії напряму залучені до підтримки російського ВПК, тому це ігнорувати не можна.
Якщо говорити про опозицію: якщо відверто у Києві не вбачали великого стратегічного значення у такому діалозі, є проблеми з його змістовним наповненням. Логічне питання з України – а про що говорити?
Безумовно, українська сторона зацікавлена у залучення опозиційного налаштованих білоруських громадян до протистояння з російською агресією. Проте, на політичному рівні рамки діалогу виглядали доволі обмеженими.
Володимир Зеленський зустрівся з Світланою Тихановською у Ливті, що стало певним жестом доброї волі. Говори про можливий візит білоруської делегації у Київ, але поки він не відбувся. Говори про можливість призначення спеціального представника щодо питань роботи з опозицією, але, наскільки мені відомо, його також поки не призначили. Мабуть це має бути хтось із структури Міністерства закордонних справ, але також відкрите питання щодо його реального функціоналу?
Поки найбільш конструктивною ідею виглядає більш широка інституційна робота – для початку – в межах Люблінського трикутника. Створення інституту уповноважених з питань політики щодо Білорусі, яка вироблятимуть стратегічне бачення політики в цілому, а також пропонуватимуть ефективні практичні рішення тут і зараз. Вони значно виходитимуть за рамки діалогу з опозицією, а відповідатимуть за стратегічно важливі речі – питання безпеки, протидії нелегальним механізмам обходу санкцій тощо. Відповідні ініціативи вже підіймались з боку України на парламентському рівні, але їх реалізація потребує політичної волі.