Ставлення ключових польських політичних сил до України та від чого залежатимуть подальші відносини

Тема України займатиме стратегічне місце як у зовнішній, так і внутрішній політиці Польщі з різною динамікою. За будь-яких обставин: для української дипломатії надзвичайно важливо виробити правильне розуміння ситуації і побудувати дієву парадигму відносин, яка не залежить від тактичних інтересів чи ситуативної користі, а спрямована на довготривалу взаємовигідну основу. При цьому, для кращого розуміння Польщі, варто усвідомлювати позиціювання кожної політичної сили, що претендує на входження у новий склад парламенту за результатами 2027 року.

«Право і справедливість»: від співпраці до конфронтації

Ключовим аргументом на користь вказаної тези слугує політична еволюція «Право і справедливість», яка доволі показова саме сьогодні.

До початку повномасштабного вторгнення двосторонні відносини з Польщею мали достатньо не розв’язаних проблем різного походження – не тільки в історичній площині. Проте, саме взимку 2022 року тогочасний уряд на чолі Матеуша Моравецького і лідера партії Ярослава Качинського зробили величезний крок в напрямку підтримки України.

Крім яскравих політичних жестів з приїздом в Київ, польська сторона надала максимальний обсяг військової підтримки, що суттєво посилило обороноздатність української армії і допомогло вистояти у перші місяці війни, поки найбільші країни в ЄС і США не поспішали із фундаментальними кроками.

Здавалось б сюжет польсько-українських відносин рухався до стратегічного зближення, але оптимістичні очікування не виправдали себе.

Відбулась ескалація в сфері експорту української аграрної продукції через територію Польщі, яка спричинила політичний конфлікт і блокаду кордонів. Конструктивна позиція «ПіС» щодо України дещо похитнулась, хоча до того польський міністр сільського господарства навіть підтримував імпорт українського збіжжя і не бачив у тому ризиків.

Не врятували ситуації і чудові міжособистісні відносини президентів обох країн.

Спочатку негативно вплинув трагічний інцидент у містечку Пшеводув.

Потім відбувся жорсткий обмін деклараціями на Генеральній Асамблеї ООН і поступова втрата позитивного імпульсу у відносинах.

У 2023 році «ПіС» втратила владу, перейшла в опозицію і все ж займала доволі помірковану позицію щодо України до цього часу.

Новим етапом трансформації політичних підходів партії стало літо 2026 року, коли кандидат «ПіС» у прем’єри Пшемислав Чарнек закликає блокувати вступ України до ЄС під приводом «глорифікації УПА».

Ймовірно політика партії щодо України досягнула критичної для нас точки, оскільки навіть доволі центристські представники політсили – як Матеуш Моравецький – намагаються діяти у мейнстримі.

Чим зумовлені дії сьогодення?

По-перше, в «ПіС» занепокоєнні тим, що справа від них не «стіна», що визначало попередню тривалу домінацію партії, а з’явилось дві «Конфедерації».

По-друге, соціологія дає доволі чітку тенденцію – реванш правих сил у 2027 році можливий, але формування більшості без участі «Конфедерації корони польської» Гжегожа Брауна – ні.

Проте, такий партнер надзвичайно токсичний для Ярослава Качинського. Навіть політичні і дипломатичні кола США критично дивляться на подібний формат союзу, що ставить «ПіС» перед дилемою: або повертати владу за будь-яку ціну або слідувати рекомендаціям стратегічно важливих американських партнерів.

Поки в «ПіС» обрали підхід «збиття» рейтингів «Конфедерації корони польської» та повернення частини їх виборців до себе.

В ідеальному варіанті для «ПіС» – отримання першого місця на виборах і фініш «Конфедерації корони польської» за межами прохідного бар’єра. Тоді партія Ярослава Качинського претендуватиме на союз лише з «Конфедерацією», посередництво у створенні якого може надати формально безпартійний президент.

Вказаною стратегією і зумовлена радикалізація «ПіС» щодо України і жорсткі випади Пшемислава Чарнека. Перед останнім стоїть завдання повернути правого виборця до «ПіС», яке поки не вирішується успішно.

«Конфедерація»: польська модифікація MAGA  

Представниками політсили легко бути послідовними у політиці щодо України. На відміну від «ПіС» вони не змінювали своїх підходів та не передавали на потреби України військову техніку. Не дивно, що лідери «Конфедерації» Кшиштоф Босак та Славомір Ментцен закликають призупинити допомогу Україні або ставити за умову жорстке просування польських інтересів в обмін на підтримку чи логістичну функцію Польщі.

Важко очікувати на те, що підходи «Конфедерації» до України зазнають кардинальних змін.

Навіть теоретичний реванш правих сил неминучий без участі вказаної політсили у формуванні більшості і уряду, на що там покладають особливі сподівання.

«Конфедерація корони польської»: форпост антиукраїнської політики

Небезпечна тенденція не тільки наявність такої політсили у Польщі, ще більший ризик – їм вдається задавати тренди у боротьбі за правого виборця. Навіть ініціатива про необхідність відкликання ордену «білого орла» у президента України першочергово виникла в інформаційному полі від спікерів наближених до «Конфедерації корони польської». До прикладу, екс-прем’єр-міністра Польщі Лешека Міллера, який після припинення власної каденції «надихався» атмосферою «валдайського форуму».

Звичайно у ситуації з орденом не треба шукати жодних паралелей чи конспірології, в канцелярії президента Польщі точно не прислухаються до «порад» таких одіозних особистостей.

Проблема полягає у тому, що вони можуть задавати тренди у дискурсі правих сил, який вже надалі може мати опосередкований вплив на подальші рішення.

Прохід вказаної політсили у парламент створюватиме системну проблему і в інтересах України, щоб вона жодним чином на долучалась до формування більшості.

«Громадянська коаліція»: прогнозований прагматизм

У вказані ситуації складна ситуація виникла у прем’єра-міністра Дональда Туска. З одного боку, він зацікавлений у розширенні стратегічного партнерства з Україною в економічній і безпековій площині, з іншого – перебуває під системним тиском з боку опозиційних сил за «надмірну проукраїнську політику».

Для об’єктивності варто відзначити: хоча історичну тему свідомо використовують для політизації, але тема Волинської трагедії надзвичайно чутлива для польського суспільства в цілому. Жодна політсила не ігноруватиме вказану обставину.

Саме тому, в польському уряді найбільше зацікавлені в деескалації та деполітизації історичної політики. Проте, також перестраховуватимуть себе і критично ставитимуть до теми УПА в цілому, лише відділяючи її від безпеки і економіки.

Дональд Туск та Радослав Сікорський чітко усвідомлюють, що від загострення протистояння між Україною і Польщею виграватиме лише Російська Федерація та не приховують – стратегічний інтерес офіційної Варшави підтримки України у стримуванні російської агресії.

Звичайно, така політика – це не прояв «жертовності» чи «благодійна акція». Вона першочергово відповідає прагматичним інтересам Польщі – польська дипломатія пам’ятає про російські вимоги щодо перегляду сфер впливу у Східній Європі, що передували військовому вторгненню в Україну. У Варшаві точно на зацікавлені у створенні російськими військами плацдарму на українській території.

Також у польському уряді з розумінням підходять до процесу європейської інтеграції України, щоб він не ставав причиною конфронтації, а сприяв посиленню офіційної Варшави надійним союзником в ЄС.

Звичайно досягнути такого балансу і синергії складно, але в команді Дональда Туска шукають можливості для його досягнення – першочергово – шляхом економічної співпраці і більшого залучення польських компаній та логістики до відбудови України.

Політика уряду прагматична, але прогнозована. Там прагнуть зберігати послідовність і не піддавати сумнівам курс на підтримку України, але очікують на отриманні економічних результатів взаємодії, які можна презентувати всередині Польщі, а також відстоювання власних інтересів в інших сферах – як аграрна політика.

Звичайно, такий підхід не дозволить уникати розбіжностей і проблемних питань. Проте, ідеальними міжнародні відносини не бувають. З практичної точки зору – польський уряд зацікавлений у збереженні і розширенні «вікна можливостей» у відносинах з Україною.

Питання полягає у тому, що правильні кроки необхідні з обох сторін. Польському уряду необхідно діяти рішучіше та не піддаватись на тиск з боку опозиційних сил, демонструвати суб’єктність, яка дозволятиме забезпечуватиме активну участь у переговорному процесі навколо України.

Українській стороні – вибудовувати прагматичну економічну політику вигідну для усіх сторін, яка не полягатиме на «сортуванні союзників за статусом». Для безпекової підтримки і європейської інтеграції важливі консолідовані дії усіх партнерів. Ключове – не піддаватись емоціям і не йти шляхом ескалації, беручи до уваги усі особливості політичного процесу всередині Польщі. 

«Лівиця»: стабільність і послідовність    

В лавах політсили зацікавлені в деескалації усієї ситуації та політично орієнтовані на значно інші питання. Ба більше, спікер сейму і лідер політсили Владімеж Чажастий хотів би виступити провідником конструктивної комунікації з Україною, якщо відповідний підхід підтримуватись у Верховній Раді України.

«Лівиця» зберігає переконливі позиції для проходження у сейм і готова виступити союзником для «Громадянської коаліції», але «золота акція» у розподілу місць залежатиме від інших.

«PSL»: між минулим і майбутнім

Віце-прем’єр, міністр оборони Владислав Косиняк-Камиш має чудові позиції у чинному складі уряду, проте у нього є два проблемних питання: перше – необхідність зважати на важливість історичної політики для традиційного електорату політсили, друге – відсутність чітких гарантій щодо політичного майбутнього.

Після розпаду «Третьої дороги» Владиславу Косиняку-Камишу доведеться шукати правильну формулу для подолання 5% бар’єру на майбутніх виборах. В гіршому разі, він ризикує не тільки залишатись за межами уряду, але й втратити лідерство у партії.

Критично важливим збереження «PSL» у сеймі і для «Громадянської коаліції». У нинішніх конфігураціях, коли підтримка союзницької політсили менше 5%, політсила Дональда Туска ризикує повторити шлях ключових опонентів з «ПіС» 2023 року – перемога без більшості.

Саме тому, Владислав Косиняк-Камиш намагається одночасно демонструвати солідарність в уряді з лінією підтримки України, але ставити жорсткі рамки передачі радянських літаків без польських витрат на їх модернізацію під українські потреби. Виступати із закликами щодо деескалації історичних питань, організовуючи приїзд в Луцьк, але наголошуючи не недопустимості вступу України в ЄС з «глорифікацією УПА».

Від того чи пройде «PSL» у парламент може залежати конструкція майбутньої коаліції – або продовження каденції наявної більшості з незначними змінами або відкриття дороги до реваншу правих сил.

Беручи до уваги усі політичні перипетії в Польщі, ми змушені задуматись про стратегічну концепцію подальших відносин – прогнозованих і прагматичних.

Якщо з боку Польщі лунають думки щодо намірів офіційної Варшави формувати відносин на основі взаємного інтересу, де провідне місце займатимуться польські інтереси, Україні доцільно діяти аналогічним чином.

Позиція Російської Федерації засвідчує – питання миру поки не стоїть в кремлі, а бойові дії продовжуватиметься ще не визначений період часу. На цій дистанції нам потрібні надійні союзники, які поділяють наше бачення ситуації і усвідомлюють реальний рівень загрози, готові до збереження довготривалого економічного тиску на країну-агресора, сприяють утриманню проукраїнської коаліції всередині ЄС і НАТО на довготривалій основі та лобіюватимуть подальші рішення щодо фінансової підтримки. В зазначеному контексті, Польща представляє для України значний інтерес.

Однак і у Варшаві також слід розуміти, що посилення позицій України на міжнародній арені не спрямоване на витіснення Польщі на периферію чи інші конспірологічні цілі, які подекуди поширюються окремими експертними колами.

В інтересах Польщі надійний безпековий і економічний формат взаємодії з Україною на паритетних умовах, де суб’єктність кожної зі сторін не ставатиме на заваді спільних цілей.